Уявімо ситуацію, що чоловік чи жінка готується до розлучення. При цьому ситуація не ускладняється наявністю спору подружжя про розподіл майна, однак особа все одно хоче максимально спростити «процедуру розлучення».

Причиною такої поведінки є те що не зовсім компетентні юристи залякали її твердженнями, на кшталт того що укладення договору про поділ майна – це дуже складна та довго процедура. У зв’язку з цим екс подружжя вирішили перевести право власності (нібито продати друзям і родичам) на їхнє спільно нажите майно: три автомобіля, земельну ділянку, будинок та два гаража і лише потім розірвати  шлюб через суд (в родині є неповнолітня дитина).

Однак особа не впевнена в надійності такого варіанту, вважаючи, що при такому виході з ситуації в майбутньому не виключено звернення до суду іншого подружжя з вимогою про передачу грошей, отриманих в результаті нібито продажу зазначеного спільного майна. Тобто автор теми цікавиться тим, яким чином можна себе застрахувати від зазначеного можливого позову. Існують наступні думки з цього приводу:

Позиція 1:

Якщо будь хто з подружжя не хоче укладати договір про розподіл  у зв’язку з тим що надто складна та довга у часі процедура, то стає не  зрозуміло, чому ця особа вважає, що провести фіктивне відчуження (продаж, дарування та ін…) майна третім  особам буде швидше. До того ж при такому варіанті не можна виключати можливий ризик недобросовісності набувачів (покупців) такого майна .

Але навіть якщо подружжя зважаться на таке, їм варто підтвердити відсутність взаємних заборгованостей розписками.

Позиція 2:

Ніякого ризику тут немає, так як продаж майна буде здійснюватися під час шлюбу. Отже, майно сім’я продала і гроші поділила між собою, а вже потім вирішили розірвати шлюб.

Позиція 3:

У запропонованому варіанті особі варто врахувати і «зворотний» процедуру: «продаж» родичами і друзями майна колишнім дружинам. Адже це не тільки нові турботи, а й певний ризик (в тому числі і не пов’язаний з порядністю цих людей).

Сумнівно виглядає твердження, що фіктивний перепродаж буде простіше і дешевше договору про розподіл майна. До того ж навряд чи щось заважає розірвати шлюб, і вже після цього ділити майно, у випадку наявності згоди екс подружжя в майновому питанні.

Компетентна думка:

Укладання фіктивних угод що до відчуження спільно нажитого майна є недоцільним заходом. Адже запропоновані договори відповідають критеріям фіктивної угоди, визначеним у ст. 234 Цивільного кодексу.

При цьому навіть благополучна реалізація задуманого алгоритму дій буде поєднання із потребою заключення договорів щодо кожного  із заявлених об’єктів майна.

В такому випадку потрібно пам’ятати і про зареєстроване в  одному з об’єктів нерухомості неповнолітньої дитини подружжя. Тому не варто говорити про такий спосіб поділу майна як про легкий та найпростіший, оскільки така схема може здаватися просто лише в теорії, на практиці ж усе може вийти навпаки .

Особливої уваги заслуговує питання яке саме майно відчужується фіктивно і які виникають у зв’язку з цим супутні зобов’язання (зокрема, оподаткування доходів по кожній угоді). Крім того за час від першого продажу та подальшого  судового процесу і до передбачуваного «зворотного продажу» можуть виникнути обставини (юридичні факти), які можуть ключовим чином впливати можливість успішного завершення задуманого (наприклад смерть фіктивного покупця або визнання його недієздатним, чи арешт його майна у зв’язку із порушенням боргових відносин).

Виходячи з цього, найменш проблематичним шляхом вирішення питання поділу майна подружжя є розірвання шлюбу згідно ст. 109 Сімейного кодексу, разом з розділом майна (яке, відповідно до ч . 1 ст. 69 СК України може бути вчинений незалежно від розірвання шлюбу) . Цей шлях в даному випадку найбільш доцільний не тільки по тій причині що прямо передбачений чинним законодавством України, а й у зв’язку із відсутністю спору між подружжям з приводу поділу майна і проживання дитини. На користь цього також свідчить відсутність ризиків, зазначених вище. При цьому попередній висновок договору про розподіл майна не повинно відлякувати подружжя, так як запропоновані альтернативні способи в кінцевому підсумку не опиняться дешевше або безпечніше (в правовому сенсі). Також важливо врахувати, що якщо терміновість розлучення є принциповим питанням для подружжя, вони мають право розділити майно і після розірвання подружніх відносин.

У випадку якщо чоловік і жінка вирішають ризикнути і  визнають за необхідне здійснити продаж з подальшою зворотним перепродажем свого майна чи не єдиним  варіантом підтвердження відсутності грошових претензій один до одного можуть бути розписки . Вони разом із іншими документами, зокрема згоди подружжя на відчуження спільно нажитого майна, будуть слугувати достатнім аргументом в ході майбутнього гіпотетично можливого  судового процесу.

ВИСНОВОК:

З огляду на зазначені обставини ситуації, в даному випадку здійснювати відчуження спільно нажитого майна подружжя шляхом фіктивного відчуження  – недоцільно.

При цьому, не дивлячись на складність договору про розподіл майна, він тут не тільки прийнятний, але і є кращим в юридичному значенні, ніж будь-які «схемні» варіанти.